Понеділок, 02 жовтня 2017 07:00

Діти, які світяться зсередини

Одного разу світ побачить твоє світло. Воно буде таке красиве, прекрасне і яскраве, що люди будуть зупинятися і дивуватися, звідки виходять ці промені.

- Яка твоя улюблена комашка? - запитала мене семирічна дочка, коли ми вирушили на вечірню прогулянку в перший день її весняних канікул. - Ти не можеш вибрати? Кожен вибирає метелика, - швидко додала вона, перш ніж я встигла відповісти.

- Хм, - подумала я вголос. - Ну, тоді, напевно, сонечко, - нарешті, відповіла я.

- А моя - світлячок. Я люблю світлячків, - сказала вона задумливо.

Ми йшли, розмовляючи та насолоджуючись рідкісним задоволенням залишитися наодинці - тільки я і моя молодша дочка.

І раптом:

- А зі мною все в порядку? - запитала вона, дивлячись собі під ноги. - Іноді я відчуваю себе ... несхожою на інших.

Я одразу зупинилася, не розпитуючи про те, що вона мала на увазі. Я це знала, просто знала.

Я схилилася і почала пригадувати болючі спогади ще з другого класу.

- Коли я була в твоєму віці, я теж відчувала себе дуже несхожою на інших. Я була сором'язливою і відчувала себе незатишно. Один хлопчик говорив дуже погані речі про мене. Він казав, що я не вписуюся, що не належу до них. Його слова ранили мене довгий, довгий час, - зізналася я.

Вона подивилася на мене з сумом, її попередні слова луною відгукнулися в моїй голові: "Кожен вибирає метеликів..."

Я поклала руки на її міцні маленькі плечі, думаючи, що це якимось чином допоможе їй відчути мої слова фізично.

- Я хочу тобі дещо сказати. Ти завжди можеш поговорити зі мною, коли тобі буде незатишно, і ти почуватимешся не схожою на інших. Я ніколи не буду сміятися. Я ніколи не буду судити тебе або говорити, що в цьому немає великої проблеми. Я ніколи не відкину твої почуття, тому що я розумію. Я пам'ятаю, як це боляче. І іноді просто потрібно, щоб хтось зрозумів цей біль.

"Я люблю світлячків, - сказала вона хвилину тому, і я зрозуміла, що це те, на що вона може опертися."

- Ти сказала, що любиш світлячків, - нагадала я їй. - І, я думаю, що ти дуже схожа на світлячка. Знаєш чому?- запитала я.

Занепокоєння промайнуло по її обличчі. І вона подивилася на мене з надією.

- Чому, мамо?

- Тому що ти світишся зсередини, - сказала я, торкаючись пальцями її серця. - Не всі бачать це, але я бачу. Я це бачу. І моє завдання - захистити цей світ. Тому, коли люди говорять щось, що пригнічує його, я хочу, щоб ти розповіла мені. Я буду захищати твій світ, слухаючи і люблячи тебе, мій хоробрий, мужній і унікальний маленький Світлячку.

Моя дочка підійшла і обняла мене. Вона як і раніше не сказала жодного слова. Можливо тому, що їй хотілося заплакати. А може тому, що безмовна підтримка - це все, що їй потрібно було в той момент. Я не знала. Але в чому я могла бути впевнена, так це в тому, що на цьому історія не закінчилася.

Пролетіли тижні, і я не могла забути нашу розмову. Кінець навчального року може бути важким для дітей, особливо світлячків - тих, хто світиться всередині.

Цей час - час для нагород, бенкетів, визнання і оплесків. Метелики будуть помічені. Настільки блискучі. Такі райдужні. Їх таланти такі очевидні. Але давайте не забувати і про світлячків. Їх тріумф не примітний, і їхні вміння можуть залишитися зовсім не поміченими.

Світлячок може зберегти місце в автобусі, щоб комусь не потрібно було йти до задніх сидінь.

Світлячок може бути автором пісень, який пише музику під час нічних сновидінь і наспівує її удень.

Світлячок може бути художником, який створює картини, які єднають вас з вашою душею.

Світлячок може збирати роками гроші і просто чекати, коли його серце скаже йому: "Ось той, хто потребує твоєї допомоги."

Світлячок може замість сну щось обчислювати під ковдрою, тому що він народився математиком.

Світлячок може бути IT-дитиною зі школи, яка шукає шансу допомогти вчителям в їх бідах з комп'ютером.

Світлячок може загубитися в хмарі борошна, насолоджуючись кулінарним мистецтвом.

Світлячок може бути вершником, який знайде мир в компанії тварин і природи.

Світлячок може проковтнути 357-сторінкову книгу за один раз.

Світлячок може мати одинокий погляд, шукати когось, хто помітить, якщо він стане невидимим.

Світлячок може заступитися за втрачених, знедолених, одиноких.

Світлячок може сам бути втраченим, знедоленим, самотнім, шукаючи когось, хто зверне увагу на його світло серед яскравого тріпотіння крил метеликів.

Можливо, ви знаєте Світлячка. Можливо, ви любите Світлячка.

Якщо це так, будь ласка, не чекайте. Не чекайте когось, хто вручить йому премію або подарує їй сертифікат, щоб зробити їх таланти і вміння "офіційними". Цей день може ніколи не прийти. Тож скажіть їм це зараз.

Наприклад, ось так:

Я бачу твоє світло.

Я бачу його, коли ти береш свою гітару.

Я бачу його, коли ти малюєш жовтим, зеленим і золотим кольором.

Я бачу його, коли ти співаєш з закритими очима.

Я бачу його, коли ти смієшся.

Я бачу його, коли ти стоїш біля кромки води, мріючи про своє майбутнє.

Я бачу твоє світло, мій хоробрий і мужній світлячку.

Ти світишся зсередини.

І незалежно від того, чи бачить це хтось ще чи ні - ти знаєш, що світло тут, і я знаю, що воно тут.

Так що продовжуй світити.

Продовжуй наспівувати.

Продовжуй творити.

Продовжувати мріяти.

Продовжуй складати, віднімати і множити.

Зберігай свою чуйність.

Зберігай свою магію.

І просто чекай. Одного разу світ побачить те, що бачу я. Твоє світло буде таке красиве, воно буде таким прекрасним і яскравим, що люди будуть зупинятися і дивуватися, звідки виходять ці промені.

І ти, і я будемо знати, що це світло було в тобі весь час.

Тому що ти - Світлячок.

Ти світишся зсередини.

А я тут, щоб захищати цей світ, мій хоробрий і мужній світлячку.

Рейчел Стеффорд

Прочитано 211 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити