Субота, 22 лютого 2014 19:06

Вічно живі у серцях...

Найвища Любов, яка може існувати, проявляється в готовності віддати своє життя. Саме таке визначення досконалої Любові дав Ісус Христос за декілька годин до свого арешту. І залишив нам прекрасну заповідь: “Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає”. (Ів. 15, 12-13)

Людина, що безкорисно віддає найцінніше — своє життя за інших — навіки залишається в пам’яті... Такі люди стають святими або героями, тому що їх слова підтверджені вчинками.

vichna pamСлава героїв не померкне ніколи.

Ми завжди повинні усвідомлювати, якою великою ціною здобувається свобода.

Нехай ця пам'ять, ця слава і усвідомлення дають сили прийдешнім поколінням.

Слава Україні і героям слава!!!


{music}images/2014/Neb_sotnya{/music}


Nebesna sotnya2


НАШІ ЗЕМЛЯКИ


Losses 2014 Ternopil oblast


 НАЗАР ВОЙТОВИЧ

НАЙМОЛОДШИЙ ВОЇН НЕБЕСНОЇ СОТНІ


Назар. Назарко. Єдина дитина в сім’ї. Він навчався на третьому курсі Тернопільського кооперативного коледжу. Мріяв стати дизайнером, любив малювати.

«У всіх його роботах був український дух, — пригадує куратор групи, викладач Тетяна Панченко. — На малюнках він зображав козаків, калину, тризуб».

voytovych«Я ніколи не бачила, щоб він сумував. Коли когось ображали, він приходив і втішав, допомагав, якщо було потрібно. Він був затятий націоналіст, мав дуже добрі оцінки з історії», — пригадує одногрупниця Катерина.

Дівчина дивиться на портрет Назарчика в чорній рамці так зачудовано. Не віриться їй, що вже немає Назара. Що ось так просто, в XXI столітті його вбито в білий день лише за те, що хотів жити в країні, де шанують закони і людину.

Не встиг. Учителі кажуть, що Назарко склав найважливіший з іспитів і став прикладом для нас усіх — як треба жити, мріяти і так любити свою країну, що заради неї віддати своє життя.

Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, що їхав на Київ, речі для друзів і троюрідного брата, які в цей час перебували на столичному Майдані.

«У четвер вранці нам зателефонували і повідомили, що Назар убитий, — розповідає куратор. — Ми навіть не повірили в таку інформацію, почали дзвонити на його номер. Відповіла жінка-волонтерка, сказала: в Михайлівському соборі тіло нашого студента. Почали перевіряти друзів, знайомих, і виявилося, що Назар не мав нікуди їхати. Та в останню хвилину він вирушив на Майдан».

Прости, Назарку, що не вберегли.

20 лютого Назар загинув на барикадах від снайперського пострілу. Куля влучила в щоку.


УСТИМ ГОЛОДНЮК

РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ…


«Рабів до раю не пускають», — такі останні слова залишив на своїй сторінці в соцмережі Устим.

«Ми мріяли про щасливе майбутнє разом, — каже дівчина Устима, Марія Горліца. — Ми зустрічалися майже два роки. Завжди почувалася з ним як за стіною. У нас було стільки планів...»

golodniuk

Хлопець навчався у Бережанському агротехнічному інституті, а перед тим закінчив Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут. Мріяв відкрити свою справу, жити гідно, заробляти добре, аби забезпечувати майбутню сім’ю. На Майдані був від 21 листопада, майже постійно. Заїжджав додому на два-три дні — і знову до Києва. 30 листопада його побили.

Наклали 12 швів, на потилиці лишився шрам. Та тільки-но рана загоїлася — він знову поїхав на Майдан.

«Устим займався спортом, не курив, не вживав спиртного, був справжній патріот, — каже Марія. — А серед друзів це був ще той жартівник! Всі раділи, коли Устим з’являвся у компанії. Він був світлою людиною і якимось не по роках мудрим. Ми спілкувалися з ним перед смертю. По телефону він пообіцяв, що буде обережним...»

У житті Устим завжди рівнявся на батька, колишнього міліціонера. Питав поради, прислухався до настанов. Того дня, коли хлопець загинув, батько приїхав по нього до Києва, аби хоч на день-два забрати додому, перепочити. Близько дев’ятої ранку поговорив із сином по телефону, просив бути обачним. Уже об 11-й годині вони мали рушати в дорогу. Устим сказав побратимам: «Ще один раз йду в атаку - і додому». Під час цієї атаки він витягав пораненого, коли...

20 лютого снайпер поцілив Устимові Голоднюку в голову - просто в блакитну каску миротворця ООН...


ІГОР КОСТЕНКО

А ВІН СПІШИВ ЖИТИ


Ігор Костенко із Зубреця Бучацького району був єдиною дитиною у сім’ї.

Закінчивши Бучацький колегіум святого Йосафата, вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на географічний факультет.

kostenko

«Ми з ним познайомилися в колегіумі. Жили разом в одній кімнаті, — розповідає друг загиблого Михайло Бойко. — Знаєте, Ігор поспішав жити, його все цікавило. Завжди спокійний, усміхнений, охайний, пильнував за порядком. Знав нескінченну кількість анекдотів і в класі вважався справжнім авторитетом. Займався спортом, ми разом ходили до тренажерного залу».

Ігор, крім усіх його здобутків, дуже гарно вчився. Найбільше любив історію та географію. Юнак настільки добре їх знав, що у деяких питаннях дискутував з учителями. За те, що не боявся сказати свою думку, умів висловлювати її дотепно й толерантно, умів чути інших, його всі щиро любили та поважали.

«Ще в школі він з однокласниками створив організацію українських націоналістів. Усі охочі могли приходити на їхні зустрічі, — каже Михайло. — Вони проводили своєрідні лекції, готували інформацію про історичних постатей, про різні війни тощо.

А ще Ігор був надзвичайно віруючою людиною. Не пропустив жодної служби Божої, а в колегіумі вони проходили кожного ранку. Ігор Костенко був також активним редактором української Вікіпедії. Любив футбол, тому став спортивним журналістом».

Як ховали Ігоря, люди казали, що плаче за цією світлою і чистою душею саме небо.

20 лютого життя Ігоря обірвали дві кулі снайпера: одна — у голову, друга — у груди.


ОЛЕКСАНДР КАПІНОС

ГЕРОЙ У ВИШИВАНЦІ


Був Олександр надзвичайно талановитою й обдарованою людиною. Грав на кобзі, бандурі та гітарі. Мав чудовий голос. Завжди ходив у вишиванці. Міг поїхати в іншу країну й жити там, але не уявляв життя без свого Дунаєва, без яблунь і вишень, що так рясно вкриваються цвітом навесні. «Хочу жити тут, на своїй Богом даній землі», — казав завжди так.

kapinos

«Сашко дуже багато зробив для Дунаєва, — зі сльозами розповідає Євгенія Лісова, сільський голова. — Він одягнув нашу молодь у вишиванки, навчав хлопців та дівчат старовинних пісень і танців, виховував у них любов до України, відкрив спортзал. Аби не ходили без діла діти, а займалися спортом. Власноруч зробив ремонт у приміщенні».

З його ініціативи у селі спорудили пам’ятний знак борцям за волю України. Щороку на День Незалежності люди збиралися тут. Сашко йшов попереду процесії і ніс у руках власноруч сплетений вінок із дубового листя. То вже стало традицією в Дунаєві.

Він один із перших оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колесніченка. Був одним із тих, хто протримався найдовше. Олександр казав: українці мають бути здоровою нацією. Він був переконаний, що Україна стане вільною тоді, коли виросте нове покоління сильних, мужніх людей, які не пиячать, культурних і розвинених, які щиро люблять свою країну. Перебував у Києві з перших днів Майдану.

10 березня йому було б 30 років.

18 лютого світло-шумова граната розі рвала йому голову біля барикади поблизу Будинку профспілок, а уранці 19 лютого в нього зупинилося серце...


ВАСИЛЬ МОЙСЕЙ

Я ЛЮБИВ ВАС УСІХ, ТА НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИВ УКРАЇНУ...


Василь Мойсей народився у селі Зубрець Бучацького району, навчався на четвертому курсі в університеті розвитку людини «Україна». Мав здобути спеціальність — фізична реабілітація.

Василя побратими згадують як веселого, товариського хлопця.

v-mojsej

«Я бачив, як його скосила куля, каже Сергій Мерчук. — Коли зміг пробратися до нього, то на спині виніс із того пекла. Однак він почав хрипіти. Я зрозумів: сталося найстрашніше. Разом із побратимами ми понесли його до медиків».

Лікарі боролися за життя цього мужнього хлопчини, що так рано став солдатом свого народу.

«Коли я витягнув Василя з поля бою, останніми його словами були: «Я всіх вас люблю», - не стримує сліз побратим Героя.

Степан Стецькович, товариш Василя, розповідає, що вони познайомилися під час вступних іспитів до університету. «Він був просто неймовірним другом, - каже Степан. - Щирий, веселий, дуже любив подорожувати містами України зі своєю коханою. Його брат - священик, тож Василь часто прислужував йому, був глибоко віруючою людиною.

Василь розповідав, що мама і сестра, які працюють за кордоном, не раз пропонували йому поїхати до Італії. Мовляв, знайдемо для тебе роботу, зароблятимеш гроші й житимеш у Європі. Проте мій друг був твердо переконаний, що робити Європу слід в Україні. Казав, що варто скинути злочинну владу і тоді українці заживуть, як у вільній, цивілізованій європейській країні».

23 березня юнаку було б лише 22 роки.

20 лютого Василеві Мойсею поцілив у груди снайпер...


 

Прочитано 1901 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити