Жив на світі музикант. Він настільки віртуозно виконував музику, що люди говорили, ніби він може підібрати мелодію для кожної людини. Однак сам музикант був нещасливий.

«Не може бути, - думав він, - щоб на світі було лише сім нот. Повинна ж бути хоча б ще одна...»

Музикант відвідав кращих майстрів музики, але всі вони лише розводили руками.

- Нема восьмої ноти, - говорили вони, - принаймні, нам вона не відома.

Музикант і сам пробував якось витягувати цю ноту, але його спроби не приносили успіху. Одного разу він почув про вчителя, який, як говорили люди, міг вирішити будь-яку проблему, та й пішов до нього.

- Так, є восьма нота - сказав вчитель, вислухавши музиканта. - Точніше вона найперша.

- Покажіть мені її, учителю! - вигукнув музикант.

- Ти її знаєш, - відповів вчитель.

Щасливий музикант покинув вчителя і знову відправився на пошуки загадкової восьмої ноти, яка, як сказав вчитель, була першою. Після довгих блукань музикант знову прийшов до вчителя.

- Я не знайшов її, - сказав він.

- Її і не треба було шукати, - відповів вчитель, - я ж сказав, що ти вже знаєш цю ноту. Досі ти вчився творити музику, тепер же повинен навчитися її слухати.

І музикант почав відвідувати виступи інших, намагаючись почути нову ноту в їхній музиці. Не почув нічого нового, проте почув багато чудової музики, яку, як виявилося, раніше не слухав.

- Ви навчили мене чути музику, - сказав, знову прийшовши до вчителя.

- А чи знайшов ти восьму ноту? - запитав вчитель.

- Ні, - сказав музикант.

- Значить, я даремно витрачаю з тобою час, - перебив його вчитель і помахом руки відіслав геть.

Через кілька днів вчитель сам покликав музиканта.

- Завтра до мене прийдуть поважні гості. Чи не міг би ти зіграти для них?

Музикант погодився.

- У мене є тільки одне прохання, - сказав вчитель, - ти повинен почати грати лише після того, як я махну рукою. Це дуже важливо.

- Добре.

Наступного дня музикант прийшов до вчителя та приготував інструмент. Маленька кімната була наповнена гостями, які все ще прибували. Вчитель вітався з кожним та розпитував про здоров'я.

Запрошені з цікавістю дивилися на музиканта і голосно розмовляли. Музикант чекав. Нарешті всі зайняли свої місця і вчитель почав розповідати гостям відому притчу про імператора. Розповідав він нудно, тому гості не слухали, а продовжували свої розмови. В загальному шумі вчителя майже не було чути, та музикант чекав. Нарешті вчитель представив музиканта. У кімнаті запанувала тиша. Музикант приготувався, поклавши пальці на струни. Вчитель підняв руку і раптом завмер, мов кам'яний ідол. Завмерли в різних позах і гості. Завмер і музикант в очікуванні помаху руки вчителя.

Запанувала цілковита тиша. Музикант дивився на вчителя і мимоволі вслухався в тишу. Але вчитель стояв нерухомо.

Тиша була настільки повною, що стала звуком.

«Це "му" - нота безмовності і найгучнішого крику. Нота мовчання і всіх слів. Нота порожнечі і знання...»

Музикант вклонився вчителю і в повній тиші покинув кімнату.

За матеріалами сайту

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter