Середа, 08 листопада 2017 20:41

Іванко (історія, що сталася насправді)

Чужих дітей не буває. Але є люди, які знають це як ніхто інший. Вони на своєму прикладі доводять, що сім'я - далеко не тільки кровні узи.

Микола підійшов до пофарбованих в білий колір дверей лікарняної палати і неголосно постукав: він прийшов відвідати дружину з донькою перед завтрашньою випискою.

Ася сиділа на ліжку і годувала.

- Дай-но я гляну, як вона їсть.

Миколі не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю всі вуха «прожужала» тітка. А вона раз у раз повторювала … що якщо жадібно хапає груди, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну а якщо знехотя - то чекай фіфу!

Микола працював на оборонному заводі. «Авангард» дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця. І Микола пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працювали і його батько з дядьком, а тепер - вони з братом. Тому фіфу в трудовій сім’ї мати було не з руки.

Дитина смоктала жадібно, з нетерпінням.

- Тихо ти, а то дочку розбудиш. Тільки-тільки її приспала.

Ася кивнула в бік ліжечка, і Микола з подивом виявив там ще одне немовля.

- Га, це як? Це хто?

- Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, так само підтискає губки, якщо незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно.

Микола не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув в кювез. Дівчинка спала і тихенько посапувала. Нічого в її рисах не нагадувало матері, скоріше, вона була схожа на нього самого і чимось на Асю, але Микола завбачливо промовчав про це. Він запитав дружину про інше:

- А тоді кого ти годуєш?

- Це Іванко, правда, він гарненький?

Асіне обличчя освітилося посмішкою.

- Ми його тут підгодовуємо.

- Як підгодовуєте? А мати його де?

Микола не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе… Микола невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, як ні в чому не бувало.

- Немає в нього матері, тобто мати щось є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Коль, уявляєш, він народився так само в ніч на Водохреща, коли і наша дочка народилася.

- Як викинула? - у Миколи похололо в грудях. - Ти чого вигадуєш? Як це можна дитину викинути?

- А ось так, студентка одна народила в гуртожитку по-тихому і викинула. Ми, ну, різні мамашки, у кого молоко є, третій день його підгодовуємо.

Ася щасливо дивилася на малюка на своїх руках, і у Миколи щось йокнуло в грудях.

- І що з ним буде? - навіщось спитав він у дружини, розуміючи, що чекає попереду цього триденного хлопчика, який є, по суті, круглим сиротою.

- Коль, ми ось тут з дівчатами поговорили, краще б, щоб його всиновили прямо зараз. Ти ж сина хотів…

Ася з благанням дивилася на чоловіка. Микола знав цей благальний погляд дружини: коли вона так дивилася, він просто ну ні в чому не міг їй відмовити! Але тут … це тобі не м’які меблі, на які витратилися всі її відпускні, це жива людина.

- Га, ти це кинь, - Микола боязко глянув на дружину, - другого точно хлопчика будемо мати.

Ася опустила голову до малюка, немов його збиралися забирати в неї силою. Плечі її затремтіли.

- Асю, ну, не треба, ну, не плач, його хтось точно усиновить, - почав умовляти дружину Микола, але та притискалася до немовляти, немов до якогось скарбу, який відберуть у неї - і вона помре.

- Ти … - Ася схлипнула, - ти не розумієш … ти не знаєш … - і Ася знову наразилася на малюка.

- Ти не знаєш … лікар сказав, - Ася замовкла і вся напружилася. Решта слова вона вимовляла, не піднімаючи голови. - Мій лікар, він сказав, що у мене більше не буде дітей.

Ася промовила все це якимось стертим голосом і заревіла.

- Ти не плач, заспокойся, Асю, ну, ну, не плач, рідна моя.

Микола зовсім розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину.

- Та поклади ти його куди-небудь, - не витримав Микола, показуючи на немовля, за яким ховалася від нього дружина.

- Одна вже поклала, - різко відповіла Ася, і Микола злякався: агресивна Ася була страшніша вовчиці, і краще її до такого стану не доводити. Ася гнівно глянула на чоловіка.

- У всіх є право мати свою сім’ю, і у цього малюка є таке право.

- А раптом він хворітиме, і потім невідомо, яка у нього генетична спадщина, - Миколі хотілося знайти якийсь аргумент, щоб пояснити своїй Асі всю безглуздість її пропозиції.

- Коля, але він вижив, незважаючи на мороз, такий сильний, майже тридцять градусів в ту ніч було, ти ж пам’ятаєш. Він кілька годин голенький в сміттєпроводі пробув, значить, Бог хоче, щоб малюк жив, і не залишить його.

Колю пересмикнуло від картини: сміттєва труба і голий безпорадний малюк в ній.

- М-да, ну і історія.

Микола не знав, що робити. Стільки новин звалилося на нього за цей час, що голова йшла обертом: дітей більше у них не буде. Хто їх знає, цих лікарів, але раз так сказали, значить, що тепер робити? Микола зітхнув і подивився в кювез. «І підкидьок ось…».

- Миколко, це ж Промисел Божий, що він потрапив саме в наш пологовий будинок, - почала знову Ася.

- Ась, заспокойся, треба все гарненько обміркувати, ми дев’ять місяців дочку чекали…

Ася перебила чоловіка.

- Чи не дочку ти чекав! Ти сам казав, забув? Ти всім хвалився, що синочка зачав, поки тобі тітка ніс не навернула на пузо.

Микола згадав, як тітка раніше УЗД визначила за формою живота стать майбутньої дитини, чим тільки засмутила майбутнього татуся.

- Гаразд тобі, я ще до однієї дитини не звик, а ти мені відразу другу пропонуєш.

Микола зрадів знайденому аргументу.

- Будеш звикати відразу до двох, народився він в той же день, що і наша дівчинка - двійнятами можна записати.

- Ась, ну і як ми пояснимо рідним? - не здавався Микола.

- А їм-то чого? Подвійна радість буде. Відразу і внучка, і внук. Всім догодимо: і твоїм, і моїм.

Ася зморщила носик, і Микола підбадьорився. Він любив, коли Ася так робила, тому що це означало її впевненість.

- Його всі Іванком тут звуть. І ми його так назвемо, добре?

Ася поспішала говорити, тому що бачила, який Микола напружений.

- А ми як дочку назвати хотіли?

- Ганусею, - розплився в усмішці щасливий батько, - як маму мою, тобто бабусю.

- Ось Аня і Ваня - похідні від імені одного святого.

- Як це від одного? - сенс слів доходив до Миколи якимись шматками: його мозок сьогодні перетворився в ПК, оперативної пам’яті якого не вистачало для повноцінної роботи…

За матеріалами сайту

Прочитано 163 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити