Субота, 08 липня 2017 00:19

Так виглядає велич людини у момент тиші

Вона навчила його бачити людей такими, якими вони є, а не такими, якими ми їх очікуємо побачити.

Коли один з членів сім'ї потребує нашої допомоги, ми готові боротися заради нього до останнього, навіть коли самі палаємо від утоми. Про це не з чуток знає Скотт Манн, дружині якого у віці 30 років поставили діагноз лейкемія. Ні Скотт, ні дівчина ніколи не залишалися без підтримки - поруч завжди була її мама.

Як і в більшості випадків, Скотт зі своєю тещею не були кращими друзями, але все змінилося, коли одного ранку він побачив свою тещу на кухні - змучена, вона мовчки сиділа з похиленою головою.

Він вирішив поділитися своєю історією.

Це Шерон, моя теща.

Коли я вперше її зустрів, вона здалася мені дуже зарозумілою панею, а ще мені було важко розуміти її південний віргінський акцент, на якому вона розмовляла. Але так як вона була матір’ю моєї дружини, тому я хоч і неохоче, але все-таки прийняв її.

Після семи років шлюбу я все ще не знав, якою вона є насправді.

Коли моїй дружині в 30 років поставили діагноз лейкемія, і коли лікарі дали їй всього 10% шансу прожити хоча б рік, коли наш світ був зруйнований і змінився назавжди, Шерон дуже тихо і твердо увійшла в наше життя. Вона разом зі своїм заздрісним чоловіком переїхала жити до нас у будинок, щоб піклуватися про доньку.

Протягом двох років вона робила всі справи по господарству, готувала їжу; велика частина прання і прибирання лягла на її плечі. Вона возила в лікарню доньку, відсортувала десятки тисяч таблеток і переконалася, що всі вони приймаються вчасно кожну годину кожного дня. Вона продовжувала робити це навіть тоді, коли через рік після того, як переїхала до нас, дізналася, що й сама хвора на рак. Вона робила це й тоді, коли проходила через мастектомію та хіміотерапію. Вона не хотіла, щоб ми дізналися правду про її самопочуття.

Вона гудить, коли працює; розмовляє сама з собою, коли її ніхто не чує, і кожен день ходить зі смиренням і витонченістю.

Я зробив цю фотографію перед тим, як піти на роботу. Вона не знала, що я там.

Це, друзі, так виглядає велич у момент тиші,.. у хвилини очікування, коли готується вівсянка для дочки... у трьохсоте з того часу, відколи вона захворіла. Все її волосся повипадало через хіміотерапію, проте, вона відмовилася здаватися.

Не кожен може побачити супергероя реального світу в своєму житті. І за це я кожен день неймовірно вдячний. Вона навчила мене побачити людей такими, якими вони є, а не такими, якими ми їх очікуємо побачити.

Справді героїчний вчинок — щось, що залишиться з ним до кінця життя. І вчинила його людина, яку він колись недооцінював та не хотів прийняти як свою родину, сім’ю.

На думку спадає біблійний вірш, що прекрасно описує цю історію. Це те, що ми всі повинні пам'ятати в нашому повсякденному житті:

«Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла». (Перше послання апостола Павла до Коринтян, 13, 4-5).

Прочитано 282 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити