Субота, 26 листопада 2016 19:31

Лише втративши, починаємо цінувати

Одного разу ми з чоловіком зайшли в кафе випити кави. Він був молодим і красивим, і я дуже сильно його кохала.

Я була в старому пальто, яке мені зовсім не подобалося і яке псувало мені життя. Через це пальто у мене розвинувся комплекс неповноцінності: пальто мені не личило та й виглядала я в ньому дуже старомодно. До того ж користі від нього було мало - воно мене не гріло.

Кафе було дешевим, і відповідно кава в ньому теж була дешевою та несмачною. Сівши у затишному куточку за столик, я поринула у мрії. Думала про те, що колись таки настане той день, коли ми з чоловіком будемо пити каву лише у хороших ресторанах і тільки високої якості, а я буду красиво і модно одягненою.

Я міркувала про краще життя, а чоловік дивився на мене сяючими від щастя очима. Він і не підозрював, що роїлося у моїй голові... Він дуже сильно мене кохав.

Мій чоловік помер молодим. Я залишилась одна. У моєму житті після цього було багато різних кафе, кав, модних і красивих пальто. Але не було мого чоловіка.

І сьогодні, згадуючи оте дешеве кафе і погану каву, розумію, що тоді у мене було все, тільки я цього не знала, не бачила та не цінувала.

Прочитано 762 разів