Понеділок, 08 жовтня 2012 16:31

Хлопчик прокинувся після дворічного сну!

Після аварії Костя перебував у глибокій комі. Батьки впевнені: сина врятували віра та молитва.

Життя сім’ї отця Юрія Шаламаги розділилося на два періоди – до та після страшної аварії. Два роки наймолодший син Костя перебував у комі. Лікарі лише розводили руками, адже у дитини відмовили всі органи, але рідні хлопчика не втрачали надії. І сталося диво: Костя прийшов до тями.

- За свій 35-річний досвід роботи в медицині такий випадок бачу вперше, - каже завідуючий реанімаційним відділенням Львівської дитячої клінічної лікарні Ігор Лукасевич. - Зараз Кості - 16 з половиною років. Біда сталася, коли йому було 14. Хлопець повертався з тренування на велосипеді, зіткнувся з автомобілем, який вдарив підлітка так, що він перелетів на іншу машину... У Кості діагностували відкриту черепно-мозкову травму (лицевий череп практично відійшов від мозкового), субдуральну гематому (крововилив у мозок). Відмовили практично всі органи, та найгірше, що лікарі констатували смерть мозку. Про таких пацієнтів кажуть: він – мов рослина.

Батько хлопчика – священик з церкви святого Великомученика Дмитра отець Юрій згадує цей фатальний день мов страшний сон. Молодший синок зростав розумним та відповідальним хлопчиком. У той роковий день Костя повертався з акробатики у піднесеному настрої: здобув звання кандидата у майстри спорту, попереду його чекав чемпіонат. Вже неподалік від дому сталася аварія. За кермом була дівчина. Батьки Кості кримінальну справу не порушували. Розійшлися без претензій, оскільки переконані: сину це не допоможе, потрібно вміти пробачати. Можливо, таке ставлення до винуватиці біди й врятувало хлопчика...

Отець Юрій каже: нещастя спіткало їх за декілька днів до свята Воздвиження Хреста Господнього. За церковним переданням, найбільшу християнську святиню віднайшла св. Олена – мати імператора Костянтина Великого. Мама Кості – також Олена. Будучи людиною духовною, дізнавшись про лихо, отець згадав молитву батька юнака, якого зцілив Христос: “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!”. Усвідомлював, що сина врятує лише віра.

Поки тривала операція, батьки молилися в коридорі: тато – за сина, мама – за хірурга. “З того часу мало не щодня спостерігали дива у нашому житті!” - стверджує отець Юрій. Він регулярно відправляв молебні над хворим хлопчиком. Коли дитина без свідомості лежала у глибокій комі, батько вигукнув: “Костю, не як тато, а як священик наказую тобі: щоб завтра зустрічав мене з відкритими очима!”. Переступивши наступного дня поріг палати, отець ледь не впав: хлопець відкрив очі. Але найбільше враження справило на батьків щире співчуття та допомога оточуючих. Знайомі відкрили рахунок у банку, на який почали надходити кошти. “Я не погоджуюся з тим, що Україна – розділена на Схід і Захід, адже телефонували незнайомці з різних куточків нашої країни та надсилали гроші, - зі сльозами на очах згадує отець Юрій. - Чужі люди передавали нам такі суми грошей, які я ніколи не тримав у руках. Костя потребує дорогих ліків, тож без сторонньої допомоги не змогли б врятувати сина”.

Шаламаги категорично не погоджуються зі стереотипом, що українці живуть за принципом: “Моя хата скраю – нічого не знаю!”. Молодь організувала з допомогою Інтернету всесвітню молитву за Костю, вболівальники команди “Карпати” виставили на аукціон м’ячик: отримані 4 тис. грн. віддали на лікування школяра. “До кінця свого життя маю за кого молитися!” - каже священик.

Медиків від початку дивував оптимізм Шаламагів, їхня згуртованість. “Якби не наша щира, взаємна любов – після цієї катастрофи опинилися б у психіатричній лікарні!” - каже отець Юрій. 20-річний брат Павло та 18-річна сестра Дзвенислава щодня приходять до Кості. Навіть коли хлопчик перебував у комі, вони не сумували, а жартували з ним та підбадьорювали.

“Костянич, дай п’ять!” - весело каже Павло, й Костя простягає до нього руку.

Підліток і досі перебуває в реанімаційному відділенні, навколо ліжка – чимало речей, які створюють атмосферу затишку та спокою: м’які іграшки, ікони, статуетки та цілющі олії, які привезли зі святих місць. Тато, мама й брат з сестрою дають раду не гірше, ніж лікарі: навчилися проводити практично всі маніпуляції, тож почуваються в реанімації мов у себе вдома. Коли сталася аварія, Костя навчався в 9 класі. Однокласники та друзі також прагнуть відвідувати хлопця, та батьки не дозволяють: не хочуть, щоб хтось бачив сина в такому стані: “Друзі повинні знати Костю лише таким, яким він був і стане після одужання!” - вважають родичі.

Поки що хлопчик не дихає самостійно, харчується через зонд й може вимовляти лише деякі слова: щоб сказати речення – потрібно зробити вдих. Але впізнає родичів, спілкується з допомогою міміки та жестів. Переглядає фільми на ноутбуку: самостійно обирає комедії, бойовики, улюблені мультики. Родичі разом із ним моляться, читають книжки, повторюють абетку, геометричні фігури. Вони впевнені, що Костя повністю одужає: “Ми це точно знаємо, а звідки – одному Богу відомо!” - усміхаються Шаламаги.

Лариса ПОПРОЦЬКА, "Високий замок", 04.10.2012 №184 (4808),

http://www.wz.lviv.ua/articles/110412

Фото автора

Прочитано 2597 разів
Детальніше в цій категорії: Цінуй кожну хвилину життя »

Додати коментар

Захисний код
Оновити